#Славне минуле # Світле майбутнє

Тарас Шевченко – загальновідоме, знане ім’я для українців і не лише. Визнаний символ і бренд України, який неможливо присвоїти чи анексувати. Поет і письменник, митець і художник. Одні вбачають у ньому філософа, інші – містика й провидця, частина суспільства асоціює його з великою кількістю пам’ятників та монументів у багатьох країнах світу (їх 1167), на багатьох материках – від Півночі до Півдня, зі Сходу на Захід. За чисельністю пам’ятників Тарасові Шевченку може в повній мірі конкурувати лише Будда (Сіддгартха Ґаутама, Будда Ґаутама), але для нас він не Бог на золотому п’єдесталі, він звичайний, він рідний і близький нашому духу, він наш Тарасик. Ще упродовж 1925 – 1926 років, майже в той самий час, як славетний краянин Іван Кавалерідзе витворив у Полтаві цей пам’ятник-маніфест, режисер Петро Чардинін разом із видатним художником Василем Кричевським створили перший в українському кіномистецтві двосерійний фільм «Тарас Шевченко». Не дивно, що для першого подібного «кіносеріалу» був використаний образ славного Кобзаря. Це ще раз засвідчує наближеність поета, портрети котрого на той час зберігалися у кожній другій хаті. Як зауважував Кричевський, «автентичність – це те, що ніколи не втратить у ціні». І він мав рацію, бо Тарас Шевченко не лише рідний, але й справді автентичний, щирий, істинний. Також він є справжнім європейцем. Як не згадати його вірш «Полякам» у контексті допомоги сусіднього народу упродовж сучасної Вітчизняної війни українського народу за Незалежність:

Подай же руку козакові

І серце чистеє подай!

І знову іменем Христовим

Ми оновим наш тихий рай.

Коли уроки вивчено, а складні моменти спільної історії намагаються бути переосмислені, коли війна продовжується, справжнім набатом лунає його «Борітеся – поборете!». Ці слова є камертоном українського духу сьогодні й повсякчас.